/Files/images/tvorch_ltsesti/l.jpg

Ти свічку не заставиш загоріти.
І небу ти не скажеш – прощавай.
І як би не хотілось полетіти,
Немає крил – а стомлений трамвай.

Земля тебе не впустить до висот,
Хоча вона і так належить небу.
Дорога знайде приналежний поворот,
Знайде, як приземлити, ще одну особу.

Бо наше все, те саме, що вокзал:
Люди прибувають, потім йдуть.
Одні так хочуть покорити п’єдестал,
А інші зиркаючи на годинник, просто ждуть.

Ти свічку не заставиш загоріти.
І небу ти не скажеш – прощавай.
Коли захочеться тобі знову полетіти,
Не озирайся навкруги – стрибай.

Кiлькiсть переглядiв: 574